Олена Зеленська. Два роки життя. Немало для дорослого. А ще довше відчувається для дитини.
Це фото увійшло до топ-100 журналу Time минулого року. Маленькі пацієнти «Охматдиту» у бомбосховищі лікарні. Перечікують чергову російську атаку, щоб продовжити лікування.
Сьогодні буде багато підсумків двох героїчних років українського спротиву. Але мені особливо хочеться сказати про дітей. Про те, якими стали ці два понівечені Росією роки для них.
528 дітей загинули від російських рук, куль, ракет, дронів. Не можу не згадати втрати останніх двох тижнів: братиків Путятіних із Харкова – семирічного Олексія, чотирирічного Михайла, десятимісячного Павлика, які загинули зі своїми батьками від спричиненої російським обстрілом пожежі. Дев’ятирічного Ярослава Каменєва із Селидового. Він лежав із мамою в лікарні, коли в неї поцілила російська ракета.
Щонайменше 1230 дітей зазнали поранень – у понад 330 випадках їм знадобилося протезування.
Понад 2 мільйони наших дітей виїхали за межі країни, щоб урятуватися.
Більш як мільйон дітей в Україні навчаються повністю онлайн, тому що ворог атакує прифронтові регіони. І низка шкіл – близько 2 тисяч – досі не мають бомбосховищ.
Понад 19 тисяч дітей викрала й вивезла до себе Росія з окупованих територій.
На третину менше малят у нас народилося – 187 тисяч у 2023 році проти 237 тисяч у 2021-му.
Розв’язана Росією війна свідомо цілить у дітей.
Але в них є ми – їхні дорослі.
Ми боремося за них і не віддамо війні.
Щодня тисячі дорослих в Україні та світі лікують, визволяють із полону, приймають у сім’ї тих, хто втратив родину, будують укриття для шкіл (зокрема, цим займається моя Фундація).
Два роки – багато, якщо нічого не робити. Але ми робимо.
Два роки нескінченні, якщо не рятувати. Але ми рятуємо.
Ми не повернемо ці вкрадені два роки дитинства, але можемо зробити так, щоб у ньому 24 лютого 2022 року залишилося тільки епізодом. Драматичним, але лише фрагментом. Великого, щасливого, довгого життя.
